<< Главная страница

Федько-халамидник



Категории Володимир Винниченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Не було й дня, щоб хтось не жалiвся на Федька: там вiкно розбив, там синяка набив друговi, там перекинув дiжку з водою. Наче бiс який сидiв у хлопцевi — йому аби битись, аби щось перевернути догори ногами. Ось граються дiти в пiску, лiплять хатки. Федько теж лiпить, а тодi вiзьме та й повалить усе — i своє, i чуже. Битись iз ним i не пробуй — найсильнiший на всю вулицю. Як пускають хлопцi змiя, прийде й одбере. Причому не пiдкрадається, а кричить на все горло, щоб вiддали змiя. Навiть троє хлопцiв не можуть нiчого вдiяти. Федько одiйде далеко, потiм повертається й вiддає iграшку, а на додачу — своï нитки. Але так не часто буває. Найчастiше мами йдуть жалiтися до Федьковоï матерi. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечерi батько, який працює в друкарнi, кладе Федька на стiлець i лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцевi двi чи три копiйки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться. Не любив Федько й товаришiв видавати. Найбiльше йому дiставалося за панського синка Толю — нiжну, делiкатну та смирну дитину. Федько спокушав Толю до своïх забав, i той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлiвала, бачачи свого сина таким. Федьковi знову дiставалося вiд батькiв. Мати говорила, щоб вiн не смiв чiпати панську дитину, бо ïï батько вижене ïх iз квартири, яку вони в нього винаймали. Надворi вечiр. З хазяйського дому долинає нiжна музика. Батько i десь там походжає, мати грає, i Толя там — чистенький, нагодований. Нi сварок у них, нi бруду, нi клопоту. Пожильцi принесуть за квартири, мужики привезуть грошi за землю. I нiхто ïх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дiтьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворi буря, Толя дивиться у вiкно й бачить, як посеред вулицi весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цiкаве знаходять на доïм весело i любо. Толя не витримує i йде з ними, а увечерi лежить iз температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько пiдiйшов до друзiв i почав радiсно роздати, що вiн був на рiчцi, бачив, як iде крига, як знесло базарний мiсток. Вирiшили завтра не йти до школи, а пiти на рiчку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотiлося подивитися на льодохiд. Тому наступного ранку вiн теж з'явився на березi. Лiд трiщав, лускався, сiрi крижини лiзли одна на одну, як у гуртi волiв. Толя все чекав, коли Федько пiде на лiд, як обiцяв. I запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризi рiчку. Федько погодився. Толя, якщо програє, вiддасть свого ножики, а Федько — чижика. Федько взяв палицю й побiг на кригу. Вiн вправно перестрибував з однiєï крижини на iншу, пiдтягуючи ïï палицею до себе. Дорослi кричали на хлопця, але той не слухав ïх. Пройшов до другого берега, а тодi знову назад через кригу. Усi аж завмерли зi страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослi зiтхнули полегшено й вилаяли хлопця, вiдчуваючи скорiше захоплення спритнiстю, анiж злiсть. Толя аж задихався вiд заздрощiв, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризi дуже легко й весело, зате дивитимуться всi на нього, як на героя. Вiн попросив у Федька палицю й, не слухаючи його вiдмовлянь, стрибнув на крижину, потiм на пругу. У цей час насунула купа льоду й вiдрiзала панича вiд берега. Толя розгубився, стояв i плакав, а люди бiгали по березi й не знали, як йому допомогти. Раптом звiдкись прибiг Федько з новою палицею, добрався до Толi й допомiг перейти на крижину, з якоï той вибрався на берег. А крижина пiд Федьком трiснула, i вiн опинився у водi. Хлопцi кинули Федьковi пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тодi Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег. У цей час прибiгли батьки хлопцiв. Мати Федька шарпала сина, лаяла i била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що вiн штовхнув його сина на лiд. Федько, побачивши переляканi, благаючi очi Толi, уперше в життi збрехав. Вдома його били, поки втратив свiдомiсть Три днi потiм вiн лежав iз високою температурою, поки й помер. За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вiкна i грався з чижиком, якого вiн сказав Федьковiй матерi вiддати йому. Коментар Зовнiшнiсть i навiть вчинки не завжди можуть показати справжню душу людини. Федько багато клопоту завдавав своïм батькам, бешкетував аж занадто, але при цьому був чесним, смiливим, товаришiв не видавав. Через свою гуманнiсть вiн втратив життя, бо пожалiв незвичного до покарань Толю. Толя — тихий, смирний, делiкатний на вигляд хлопчик — насправдi був заздрiсним, пихатим, черствим i пiдлим. Вiн обмовив перед батьками Федька, який урятував йому життя, i навiть забрав Федькового чижика, хоч програв суперечку.

Метки Федько-халамидник, Володимир Винниченко, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Федько-халамидник


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация